Алкоголь і література, коли страждає тіло і міцніє дух

Навіщо я пиячу?
Щоб народжувалися вірші.
Інший раз, коли втягуєшся
і огидний самому собі,
тонеш в бездонному сні,
приходить пробудження
і залишає лише те, що правдиво.
Коли страждає тіло,
міцніє дух…
 
Джим Моррісон

Вже давно не таємниця, що багато відомих поетів, письменників давно заключили дружбу із зеленим змієм, який вплівся у літературу. Спосіб життя митця має відношення до його творчості. Невід’ємним елементом творчості багатьох письменників залишається процес, що розпочався ще із вшанування  Діонісія, який досі не закінчується.

 
Багато праць науковців присвячено впливу алкогольної амброзії на феномен «нетверезої літератури», наприклад, книга Дональда Гудвіна «Алкоголь і Письменник» 1988 р. У ній автор зазначив, що письменник по житті являється одинаком і водночас відлюдником, якому алкоголь допомагає відчути розслаблення, скинути баланс емоційного навантаження.
 

Відомий Ш. Бодлер, що вів розгульне життя, розтринькавши за кілька років спадок батька, намагався пояснити залежність від такого натхнення на прикладі Едгара По, «алкоголь ставав зброєю, за допомогою якої можна було вбити підступного черв’яка всередині себе». Схоже зізнання зробив Чарльз Буковскі в інтерв’ю для журналу «Interview» (вересень, 1987 р.), «Алкоголь, можливо, одна з найбільших речей на землі і ми непогано ладнаємо. Він руйнівний для більшості людей, але не для мене. Все те, що я створюю, я роблю, поки п'яний. Навіть з жінками. Розумієш, я завжди був стриманий під час сексу, а алкоголь зробив мене більш вільним, сексуально вільним. Це полегшення, тому що я, взагалі-то, досить боязкий і замкнутий, а алкоголь дозволяє мені бути таким собі героєм, який простує крізь час і простір, здійснюючи всі ці геройські вчинки. Так що, я люблю його!».  І він мав рацію, алкоголь йому допомагав бути справжнім, позбавляв моралі суспільства, наближуючи до первісних інстинктів, які давно забулись сучасною людиною, під впливом системи.

 
Естафета «митців алкогольної залежності» має досить розширений список здобутків серед «творчих борців із алкоголем».  Наприклад, американець Сінклер Льюіс, що отримав Нобелівську премію (1930), був одним із письменників-алкоголіків. Наступним, хто поповнив списки премії у 1936 році, був представник американської драматургії Юджин О’Ніл. Е. Хемінгуей (1954 р.) проголосив, що: «Всі добрі письменники – алкоголіки», наступний лауреат Стейнбек (1962 р.).
 
Звичайно, образ негативного письменника-поета завжди притягує увагу навколишніх, створює оболонку самотнього відлюдника, чи гуляки дебошира, яскравий приклад С. Єсенін, Ч. Буковскі та інші.  Але мало хто із читачів  усвідомлює, що справжня творчість народжується через біль, освіченість і розуміння, бруд, реальність світу і внутрішнє пекло, яке вимагає час від часу гасити пожежу.
 
Зараз пішла тенденція, що розділяє  дорогу і образ поета-письменника на два шляхи, як і дві відповіді, «так» і «ні». Можна бути письменником-поетом білим янголом, трендом для глянцевих журналів, якого будуть обожнювати, створивши німб святості-тверезості, чи інший варіант – обрати шлях харизматичного образу, що проживає життя, як комета, спалюючи себе із середини. Відлюдника, якого бояться і ним захоплюються, рідко за життя, частіше після смерті. Від його істинності і бунту, в першу чергу проти самого себе, хоча часто другий варіант означає приректи себе на пекло, із можливістю скотитись у яму.
 
Важливо пам’ятати той факт, що історія судить за тексти, а не за спосіб життя. Алкоголь, чи інші штучні виклики музи, не є показниками геніальності. Вона повинна бути вродженою, ограненою своєю працею, відчуттями, що пережиті і пропущені через себе.
 
Спосіб життя вплетений у бачення цього світу, коли поет-письменник володіє текстом, а не текст ним, коли боротьба, війна протистояння виграна із відчуттям драйву, гіпернасиченною миттєвістю, що проявляється у текстах, як у Курта Кобейна, чи Джима Моррісона. Коли текст не є розжованою попсою, яку легко ковтає читач, а являється справжнім пережитим дном суспільства, або своїм особистим баченням світу, чи своїх емоцій, які намагаєшся втиснути у три слова, в звук, «коли страждає тіло і міцніє дух».

10 коментарів

Захар Подкидишев
Беру свой лайк обатно. Господин Боденчук не тужтесь. Упомятутые вами Курт Кобейн и Джим Моррисон — это великие люди. А вы просто многократный победитель конкурсов [видалено модератором] имени памяти современной укранской литературы…
Відредаговано модератором 2013-09-21 23:52:00
Богдан Боденчук
Захар, я не писав про себе. Тут прізвище Боденчук вживається тільки, як автора.
Михайло Шморгун
Давайте не плутати. Теза (уявна) про те, що алкоголь був стимулом для творчості — хибна. Згадані Вами геніальні люди глушили алкоголем свої особисті проблеми, які відігравали і відіграватимуть надалі більшу і вирішальнішу роль за творчисть. Бо творчисть вони «дарували» іншим, а особисті проблеми — ні…
Богдан Боденчук
Михайло, «Важливо пам’ятати той факт, що історія судить за тексти, а не за спосіб життя. Алкоголь, чи інші штучні виклики музи, не є показниками геніальності». А через особисте і народжуються тексти, якщо вони не штучні…
Михайло Шморгун
Навіть, якщо дуже багато випити — муза не приходить. Взагалі — муза ніколи не приходить… «Особисте» не потрубує муз апріорі. Хоча вцілому я з Вашою логікою згоден…
Татьяна Таран
Вічна тема для дискусій між «завжди тверезими реалістами» і «не мені це розказуй» :) Цікаво.
Сергій Воронцов
Степень выпитого и степень гениальности никак и никогда не совпадает. ИНаче бы на площади Филармонии собирался бы союз писателей и художников. Потому что чемпионы там.
Просто талантливые люди часто ранимы. И это способ. Но он ничего не прибавляет, а наоборот — сдыхают рано, не сделав и половины, если б не американская медицина Буковский не написал бы 80 процентов своих книг, и умер безвестным алкашом. На наших просторах в сорок пять он бы лежал в земле, не зная, что он гений, но точно зная, что алкаш. Темка банальная, но интересна тем, что я людей с такими мыслями много видел. Они хреново выглядят, а некоторые не выглядят вообще, и никто из не стал Буковским.Незадача.
Татьяна Таран
Буковски стать — никак не станешь. Чай не Америка, это да… :)
Михайло Шморгун
До речі — про культуру споживання! «Хронічний алкоголік» Хемінгуей, як його шельмувала підла американська преса вживав, як для теплого клімату нормально (також субєктив, але гай...).
Вєнічка Єрофєєв — ось сакральний автор пізнього совка періоду постійного напіврозпаду.Його «Москва-Пєтушки» геніальний твір з прихованими кореляціями на біблійські писання. Взагалі один з моїх найулюбленіших авторів…
,,, Тупой-тупой выпьет, крякнет и говорит: «А! Хорошо пошла, курва!». А умный-умный выпьет и говорит: «Транс-цен-ден-тально!». И таким праздничным голосом! Тупой-тупой закусит и говорит: «Закуска у нас сегодня – блеск! Закуска типа «я вас умоляю!». А умный-умный жует и говорит: «Да-а-а… Транс-цен-ден-тально!..»:::
Оля Склярчук
Степень выпитого и степень гениальности можно как-то связывать разве что если выпил реципиент. Правда, это будет обманчиво.
Можно предположить, что гении — потенциальные алкоголики, но только не наоборот.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте